Поради керівникам гуртків щодо підготовки до заняття

1. Опрацюйте розділи програми, які треба вивчати на занятті.

2. Вивчіть матеріал цього розділу.

3. Проаналізуйте навчальний матеріал.

4. Сформулюйте мету заняття. Дайте відповідь на запитання, чого б ви хотіли досягти в результаті заняття.

5. Представте колектив групи, окремих вихованців, постарайтесь намітити їхній шлях до реалізації задач заняття.

6. Виберіть найбільш результативні методичні прийоми для даних вихованців.

7. Співставте  обрані прийоми зі своїми можливостями, визначте свої дії на занятті.

8. Обміркуйте структуру заняття, його хід.

9. Зафіксуйте все підготовлене у плані або конспекті.

10. Повторіть про себе або вголос вузлові моменти плану.

11. Перевірте себе:а) які факти, загальні поняття повинні бути засвоєні на занятті;б) яке вміння формуються на даному занятті;в) які світоглядні поняття, моральні чи естетичні оцінки необхідно сформувати на даному занятті;г) якого роду емоційну реакцію варто викликати в учнів при вивченні даного матеріалу.

1) Приходьте в кабінет раніше початку заняття. Переконайтесь, чи все підготовлено до заняття, чи чисто у кабінеті, чи підготовлено наочне приладдя. Домагайтесь, щоб всі вихованці вас вітали, але не витрачайте на це багато часу.

2) Почніть заняття енергійно. Необхідно вести заняття так, щоб кожний вихованець із початку до кінця заняття був зайнятий справою.

3) Захоплюйте вихованців цікавим змістом матеріалу, розумовою напругою, допомагайте слабким повірити у свої сили. Тримайте в полі зору усю групу. Запобігайте спробі порушити робочий порядок, проводьте інструктажі з ОП та ТБ.

4) Звертайтесь трохи частіше з проханням, запитаннями до тих, хто може зайнятись на занятті іншою справою.

5) Дайте вказівки вихованцю, над чим варто працювати, перевірте виконання даного завдання. Це буде привчати до дисциплінованої праці. Вихованець буде звикати до того, що вказівки керівника гуртка треба виконувати обов’язково.

6) Закінчуйте заняття загальною оцінкою. Оцінюйте вихованців за старанність. Подякуйте усій групі й окремим вихованцям. Нехай вихованці відчують почуття задоволеності від результатів праці на занятті.

7) Припиняйте заняття на перерву. Нагадуйте про обов’язки чергового.

8) Утримуйтесь від зайвих зауважень.

9) Не допускайте конфліктів із цілою групою, а якщо він виник, не затягуйте його, шукайте розумні шляхи його розв’язування.

10)Пам’ятайте: там, де є сумніви у правоті керівника гуртка, не кажучи про ті випадки, коли вина його безперечна, конфлікт повинен вирішуватись на користь учнів.

11) Пам’ятайте слова М.Добролюбова: “Справедливий керівник – це такий керівник, поступки якого виправдані в очах вихованців”.

Пам’ятка керівнику гуртка

щодо структури занятття гуртка

Структурно всі заняття будуються за одними і тими ж принципами.

І. Організаційна частина

Викладач, починаючи заняття, повинен переконатися, що всі гуртківці підготувались, готовий інструмент, наочні приладдя, технічне обладнання, форма одягу в інше. Зробивши перевірку вихованців, керівник гуртка оголошує тему заняття, форму роботи (бесіда, лекція, практичне заняття тощо).

ІІ. Актуалізація опорних знань

Ця частина заняття проводиться у формі перевірки завдання, опиту учнів, інформації нагадувань і інше з використанням методів індивідуальної, колективної або самостійної роботи. Момент повторення необхідний для переходу до сповіщення нового матеріалу, його вивчення.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

При вивченні нового матеріалу однаково сприйняти форми: лекції, практичні вправи проблемного характеру, доповіді самих учнів тощо. Якщо використовуються доповіді самих учнів або практичні вправи, керівник також повинен зробити висновок, що узагальнює і конкретизує новий матеріал. Вивчений новий матеріал бажано диференційовано, з урахуванням підготовленості учнів.

ІV. Практичні вправи

Як самостійна частина заняття, практичні вправи індивідуального або колективного характеру переслідувань виготовлення наочних приладь, макетів, моделей (в технічних гуртках); удосконалення навиків, прийомів (в інших гуртках). Це може бути робота над моделлю, підготовка виставочних експонатів. Керівник гуртка так повинен продумати практичні вправи, щоб усі вихованці були охоплені роботою. Використовуючи систему індивідуальних, колективних робіт, керівник гуртка повинен слідкувати за якісним виконанням всіх завдань, не порушенням технології і правил безпеки, дисципліною і порядком.

V. Підведення підсумків заняття

Заключна частина заняття використовується керівником гуртка для підведення підсумків, узагальненням вивченого і засвоєного, для оцінки роботи окремих учнів, різних зауважень, визначення домашнього завдання тощо.На кожному занятті обов’язково присутні організаційна частина і підведення підсумків, причому ці дві частини повинні бути мінімальні. Інші частини заняття можуть проходить в різній послідовності і займати різне положення в залежності від теми, мети і типу заняття.Інколи може бути головним повторення раніше вивченого матеріалу, інколи – практичні вправи, інколи – вивчення нового матеріалу. Керівник гуртка, готуючись до роботи, самостійно вибирає заняття, визначає роль кожного із структурних моментів.Всі вони повинні чітко проглядати в кожному заняття

Типи гурткових занять

У центрі уваги позашкільної освіти стоїть особистість дитини з її потребами і інтересами. Тому, краще за все вирішує проблему проведення заняття особистісно-орієнтований підхід.

         Заняття в гуртку є особистісно-орієнтованими, спрямованими на покращення якості дитячого життя на основі творчості вихованців і педагогів, принципів самореалізації, максимального збільшення соціального досвіду дитини; духовної єдності особистості і колективу у спільній цікавій діяльності і відпочинку.  В позашкільній педагогіці використовуються як шкільні типи занять та їх форми так і нетрадиційні.

 Кожне заняття має свою структуру. Тип заняття визначається наявністю та послідовністю структурних частин. Тип — це орієнтир, спрямованість, характеристика, обличчя.

Класифікація типів занять:

-  заняття засвоєння нового матеріалу (нових знань, умінь, навичок);

 - формування практичних умінь та навичок;

 - застосування вмінь та навичок;

 - узагальнення;

  - комбіноване.

                                             Структура заняття  засвоєння нових знань, умінь і навичок:

1.             актуалізація опорних знань;

2.             повідомлен­ня теми, цілей і завдань заняття;

3.             мотивація навчальної діяльності;

4.             сприй­мання й усвідомлення гуртківцями фактичного матеріалу, ос­мислення зв'язків і залежностей між елементами вивченого матеріалу;

5.             узагальнення і систематизація знань;

6.             підсумки заняття,  повідомлення домашнього завдання.

                                       Структура заняття формування практичних вмінь та навичок

1.             актуалізація опорних знань, навичок і вмінь;

2.             повідомлен­ня теми, цілей і завдань заняття;

3.             актуалізація мотивації навчальної діяльності;

4.             вивчення нового ма­теріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи);

5.             пер­винне застосування нових знань (пробні вправи)$

6.             са­мостійне застосування учнями знань у стандартних ситу­аціях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням);

7.             творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи);

8.             підсумки заняття і повідомлення домашньо­го завдання.

                                      Структура заняття застосування  вмінь та навичок

1.             перевірка домашнього завдання;

2.             актуалізація і корекція опорних знань, умінь і навичок;

3.             повідомлення теми, цілей та завдань заняття;

4.             актуалізація мотивації навчальної діяльності гуртківців;

5.             осмислення змісту й послідовності застосування способів виконання системи необхідних навчальних дій;

6.             самостійне виконання поставлених завдань під контролем і за допомогою педагога;

7.             звіт вихованців  про роботу і теоретичне обґрунтування отриманих результатів;

8.             обґрунтування педагогом  її результатів та проведення відповідної корекції;

9.             підсумки заняття і повідомлення домашньо­го завдання.

Структура заняття узагальнення

1.             повідомлен­ня теми, цілей і завдань заняття;

2.             актуалізація мотивації навчальної діяльності;

3.             відтворення й узагальнення понять і за­своєння відповідної їм системи знань;

4.             узагальнення та сис­тематизація основних теоретичних положень і відповідних наукових ідей;

5.             підсумки заняття і повідомлення домашньо­го завдання.

Структура комбінованого заняття

1.             перевірка, корекція раніше засвоєних знань навичок і вмінь

2.             повідомлення теми, мети і завдань заняття та мотивація навчальної діяльності

3.             сприймання та усвідомлення вихованцями нового матеріалу

4.             осмислення?  узагальнення і систематизація нових знань

5.             підсумки заняття і повідомлення домашньо­го завдання.

З усіх зазначених типів комбіноване заняття найпоширеніше  у су­часній освіті. Йому належить 75—80 % загальної кількості занять, що проводяться.

Пам’ятка керівнику гуртка

щодо підготовки до заняття

1. Відповідно до програми, навчально-тематичного плану визначити тему заняття, які знання та вміння повинні отримати вихованці під час заняття.

2. За навчально-тематичним планом визначити місце даного заняття в системі занять з теми, його основний зміст. (заняття  повинні відображати зв'язок з попередніми заняттями, якщо це заняття однієї теми)
3. Підібрати методичну літературу  (для опрацювання керівником гуртка) по темі заняття.
4. Визначити мету заняття. 
5. Виходячи з мети заняття, визначити його зміст, основні поняття та ідеї, послідовність вивчення матеріалу (основні етапи).
6. Розподілити  навчальний час на всі етапи заняття.
7. Визначити тип заняття.
8. Визначити форму проведення заняття (індивідуальна, робота зі всією групою, екскурсія, вікторина, заняття-подорож)
9. Виходячи із типу, змісту, мети заняття, засобів навчання, рівня підготовленості вихованців, підібрати методи навчання.
10. Підібрати різні форми організації навчальної діяльності, обміркувати можливості для самовияву кожного (передбачити  чергування різних видів робіт дітей, складного і нескладного матеріалу, використання прийомів  диференціації навчальної роботи, а також елементи проблемного навчання, правильне співвідношення між роботою під керівництвом керівника гуртка і самостійною роботою гуртківців).
11.  Продумати чергування видів робіт завдань для зниження втомлюваності дітей (підготувати  ігри,  фізкультхвилинки).
12.  Продумати  дидактичний і наочний матеріал до заняття.
13.  Підібрати необхідні засоби навчання (ТЗН)
14.  Підготувати   конспект заняття  (щоденний план-конспект  або  розгорнутий). 

МЕТОДИ НАВЧАННЯ

Процес навчання пов'язаний з використанням певних способів, прийомів, завдяки яким вихованці опановують нові знання, розвиваються розумово, у них формуються необхідні для пізнавальної та творчої діяльності особистісні якості. Для позначення сукупності цих способів використовують поняття «метод» (грец. methodos — спосіб пізнання, шлях руху до істини). Водночас він є і сукупністю приписів, вимог, принципів, які регламентують процес вирішення конкретного завдання. У сфері дидактики особливу роль відіграє метод навчання, в якому поєднується спосіб діяльності того, хто навчає, і спосіб навчальної діяльності  учня. 

Метод навчання — система послідовних способів взаємопов'язаної діяльності педагога та  вихованців , спрямована на досягнення навчально-виховних і  виробничих завдань.

На практиці метод навчання постає як спосіб роботи  педагога, завдяки якому гуртківець засвоює знання, уміння, навички, розвиває свої пізнавальні здібності. Метод навчання спрямований на забезпечення взаємозв'язку пізнавальної та практичної діяльності  учнів, тому він має і освітнє, і виховне значення. Структурним елементом методу навчання є прийом навчання — конкретна дія  педагога чи  учня.

Залежно від змісту навчального матеріалу обирають спосіб його засвоєння, тобто конкретний метод навчання. Наприклад:

- опанування знань про навколишню дійсність вимагає передусім зорового, слухового та інших видів сприймання, а, отже, наочних і практичних методів;

- осмислення матеріалу забезпечують бесіда, пояснення, розповідь, тобто словесні методи.

Конкретний метод визначає особливості діяльності  педагога і вихованця, напрям процесу навчання. 

За джерелами знань розрізняють наочні, словесні та практичні методи.

Наочні методи. 

Особливість цих методів навчання полягає у набутті  гуртківцями знань шляхом сприйняття окремих процесів, явищ, предметів або їх зображень. До цієї групи методів належать спостереження і демонстрація.

Спостереження. Воно є провідним у навчанні. Суттю спостереження є безпосереднє, цілеспрямоване, планомірне сприйняття   процесів, явищ, об'єктів навколишнього світу за допомогою органів чуття, без втручання у їх буття.

Демонстрацію використовують для уточнення, узагальнення і систематизації знань  про предмети і явища, формування уявлень про недоступні для безпосереднього сприймання об'єкти. Метод демонстрації полягає у показі натуральних предметів або їх зображень (картин, діапозитивів, кінофільмів, слайдів). У процесі навчання   демонструють слайди, діафільми, відеофільми, комп'ютерні програми. При цьому важливо забезпечувати не лише відповідну для певного віку кількість вражень, а й необхідні гігієнічні умови (тривалість, якість зображення, відстань, освітлення та ін.). За допомогою демонстрації картин, ілюстрацій, схем формуються уявлення про статичні наочні образи, а при використанні технічних засобів навчання — динамічні.

Словесні методи навчання. Основою цієї групи методів є слово як джерело здобуття знань, що відкриває для дітей можливості виходити у процесі пізнання за межі безпосереднього сприймання. Основними словесними методами, які використовують у навчанні, є розповідь, читання  творів художньої літератури, бесіда.

Розповідь збагачує  різноманітними враженнями, впливає на   розум, почуття, уяву. Розповіддю є живий, образний, емоційний, логічно структурований виклад подій, заснований на фактичному матеріалі. Розповідь повинна мати чітко визначену тему, художню форму, бути динамічною, засновуватися на близьких і цікавих фактах.

Бесіду використовують для узагальнення і систематизації знань. Беручи участь у бесіді, учень повинен знати, про що йдеться, уміти включатися в діалог, підтримувати і розвивати його, слухати і розуміти співбесідника, керувати своєю увагою та ін.

Важливо правильно побудувати бесіду, враховуючи її вид (вступна, підсумкова), підібрати питання, які повинні бути простими і зрозумілими за змістом, короткими і чіткими за формою. Вони можуть бути констатувальними, причинно-наслідковими, проблемними.

У роботі   використовують такі види бесіди:

— етична (її метою є формування моральних уявлень);

— пізнавальна (про події життя, працю, природу);

— вступна (використовують для підготовки  до певної діяльності);

— підсумкова (застосовують з метою уточнення, систематизації знань).

Практичні методи навчання. 

За допомогою них педагог організовує різноманітну практичну діяльність, що сприяє засвоєнню знань, умінь і навичок. 

Раціональному використанню вправ сприяє чітке формулювання перед  гуртківцями навчального завдання, демонстра­ція способів виконання, поступове ускладнення їх з урахуванням вікових можливостей та індивідуального розвитку, володіння навичками самоконтролю, а також диференційова­ний аналіз та оцінка результатів їх вико­нання.

Ігри. Цей метод передбачає застосування у навчанні елементів ігрової діяльності, внаслідок чого дидактичне завдання стає більш зрозумілим, доступним і привабливим, а процес навчання — цікавішим.

Гра сприяє розвитку довільної уваги, активізує мислительну діяльність, творчу думку і волю. Використовують їх з метою закріплення, узагальнення, систематизації знань як на заняттях, так і у     повсякденному житті.

Прості досліди  полягають у перетворенні предмета, явища чи ситуації з метою виявлення прихованих якостей об'єктів, установлення зв'язків між ними та ін. Такі дії є пошуковими, їх зміст залежить від навчально-пізнавальних завдань, які ставляться.

Основою моделювання є принцип заміщення, згідно з яким реальний предмет заміщується його зображенням або певним знаком. Створення та використання моделей цінне для формування знань про властивості, зв'язки предметів і явищ. Вони дають змогу простежити недоступні для безпосереднього споглядання зв'язки.

За типом пізнавальної діяльності виокремлюють такі методи навчання:  пояснювально-ілюстративний (інформа­ційно-рецептивний), репродуктивний (відтворювальний), частково-пошуковий (евристичний), проблемний,  дослідни­цький.

Використання пояснювально-ілюс­тративного (інформаційно-рецептив­ного) методу забезпечує сприймання, усвідомлення та запам'ятовування фактів і явищ. Цінність цього методу полягає в тому, що він сприяє засвоєнню і відтво­ренню значного обсягу знань. При цьому педагог має змогу використати різні форми викладу матеріалу (фронтальну, групову, індивідуальну).

Репродуктивний метод заснований на відтворенні знань, повторенні способів діяльності за завданням педагога. Із цією метою використовують неодноразове повторення виконання одного й того самого завдання, а також варіативних, схожих з раніше засвоєними зразками.

Суть частково-пошукового (евристич­ного) методу полягає в тому, що педагог доручає  учням завдання, які є окремими етапами розв'язання проблеми.

При цьому педагог може запропонувати таку схему пошуку:

— приймати, а потім і самим висувати пізнавальне завдання;

— пропонувати здогадки про причини і наслідки спостережуваних явищ;

— обирати і використовувати способи перевірки висунутих здогадок;

— аналізувати факти, робити висновки.

Проблемний метод використовують для активізації розумової діяльності. Як відомо, інтерес до проблемних завдань виникає та розвивається упродовж усього життя. Для педагога, який вирішив використати цей метод, головне правильно сформулювати проблему, стимулювати самостійний пошук шляху її вирішення.

Проблемне навчання пов'язане із мисленням, стимулює його розвиток. Тому важливо, крім мотивації такої навчальної діяльності, максимально враховувати рівень знань, можливості мислення.

Дослідницький метод заснований на складанні педагогом і пропонуванні проблемних завдань для пошуку рішення. Учні мають сприйняти вказану  педагогом або самостійно побачити існуючу проблему, усвідомити її умови, спланувати етапи і засоби вирішення, проаналізувати успішність роботи на кожному етапі. Дослідницьке завдання вони розв'язують самостійно, а педагог лише коригує за необхідності їхні дії.

Метод розвитку творчих здібностей  учнів на основі теорії вирішення винахідницьких завдань. Метод розв'язання винахідницьких завдань допомагає активізувати навчальний процес, оскільки стимулює пошук нетрадиційних рішень, уберігає від стереотипів мислення, розвиває нетрадиційний погляд на предмети і явища, привчає, не довіряючи чужому досвіду, шукати свої шляхи вирішення проблем і відстоювати власну думку.

У педагогічній науці методи навчання класифікують і за такими критеріями:

— за логічними механізмами засвоєння знань: індуктивні (пізнання загального через часткове), дедуктивні (пізнання часткового через загальне);

— за особливостями взаємодії у процесі навчання: методи викладання, методи учіння;

— за дидактичними функціями: методи первинного засвоєння, узагальнення засвоєного, контролю та перевірки;

— за характером знань: метод повідомлювального навчання й осмислення нових знань, метод проблемного навчання і проблемного навчального пізнання.

Обираючи і використовуючи конкретний метод, педагог має усвідомлювати, завдяки чому він зможе якнайкраще організувати спільну діяльність, щоб вирішити дидактичне завдання.

Жодна класифікація не вичерпує всієї сукупності використовуваних на практиці методів навчання, тому не має абсолютного визнання у педагогічному середовищі.

Форма організації навчання  — спільна навчальна діяльність педагога й  учнів, що здійснюється в певному порядку і встановленому режимі.

Значною мірою вона виражає характер зв'язку між педагогом і учнем, їхньої діяльності, місце заняття і режим його проведення. Використовують фронтальні, групові, індивідуально-групові, індивідуальні форми організації навчання. Головною вимогою у виборі форми організації навчання є необхідність сприяння бажанню навчатися. Як відомо, учень розвивається тоді, коли він переживає радість від процесу навчальної діяльності, здобутого результату.

Педагог повинен уміти визначати ступінь складності навчальних завдань, дбаючи, щоб навантаження було посильним. Важливо забезпечити особистісно орієнтований стиль керівництва навчальною діяльністю учнів, не допускати зверхності, ігнорування їхніх інтересів, поверхових оцінок зусиль. Усе має бути спрямованим на те, щоб навчання було цікавим, особистісно значущим.

Необхідним компонентом процесу навчання є дидактичні засоби, оптимальне поєднання яких допомагає глибше пізнавати дійсність, збагачує учнів враженнями, дає матеріал для спостережень, які вони використовують у навчальній, а згодом і в інших видах діяльності. Такими дидактичними засобами є слово (педагога,  учня, художнє слово); образ (створюваний за допомогою технічних засобів, дидактичних матеріалів; об'єкти живої і неживої природи, їх зображення); дія (учня,  педагога, дидактичні вправи, елементарні досліди). Добирають їх залежно від віку, форм мислення, рівня розумового розвитку. Це може бути дидактична гра, екскурсія, заняття.

Дидактична гра використовується як самостійна форма організації навчання і як частина заняття. Дидактичні ігри ознайомлюють учнів з різноманітними явищами, предметами та їх властивостями.